Уже традиційно на початку березня ми вшановуємо пам’ять Тараса Шевченка — одного з найвидатніших культурних діячів, чия творчість і сьогодні залишається важливою частиною української історії та ідентичності.
Тарас Шевченко — символ національної пам’яті, голос нашого народу, що звучить крізь століття. Шевченкове слово — то наше слово. У ньому — минуле, сучасне і майбутнє українського народу. Його слово сповнене незгасної любові до України-неньки і ненависті до ворогів, що зазіхають на нашу свободу.
Вітри часу не згасили Шевченкового слова-істини. Ми чуємо його сьогодні крізь століття, бо в ньому — наша віра і надія, у ньому — невичерпна сила духу, що веде нас до Перемоги. І в тій вірі, у тому переконанні — наше незгасне бажання нести у своїх серцях Шевченкове слово, сказане нам на віки.
Галина Бандюк, учителька української мови та літератури
Шевченко: код дитячих сердець
Коли березень торкається землі першим промінням, душі українців відгукуються особливим ритмом – ритмом Шевченкового слова. Цього року наш ліцей перетворився на справжній осередок живого мистецтва, де Тарас Григорович постав не лише як постать із підручника, а як близький друг, наставник і натхненник для кожного учня.
Наш флешмоб «Шевченко вустами дітей» став справжнім одкровенням. У коридорах та класах звучало вічне «Реве та стогне…», «Садок вишневий…», «Мені тринадцятий минало…»… Але як вони звучали! У кожному дитячому голосі відчувалася щирість, яка розчулювала до сліз. Діти не просто декламували вірші, вони проживали їх, доводячи: Шевченкове слово — це не минуле, це наше сьогодення, наше джерело сили та віри в Перемогу.
Особливою окрасою тижня став артмоб «Плекаю душу». Це був простір, де малюнки, дерево, карвінг ставали мовою любові до рідної культури.
Учнівські малюнки вражали різноманіттям – від класичних портретів Тараса до сучасних арт-інтерпретацій його творів. Кожна робота – це маленьке віконце у внутрішній світ дитини, яка бачить у Кобзареві пророка волі. Хлопці та дівчата з неймовірним терпінням висікали на дереві візерунки та символи, що перегукуються з козацькою добою та Шевченківською тематикою. Тепло дерева додавало цим витворам особливого затишку. Мистецтво карвінгу: Хто б міг подумати, що звичайні плоди під руками юних майстрів можуть перетворитися на тендітні квіти та орнаменти, наче зійшли зі сторінок «Кобзаря».
Цей тиждень вкотре довів: поки наші діти читають Шевченка, поки вони малюють його Україну та вкладають душу в працю своїх рук, наше дерево роду буде міцним і незламним.
О. Бондаренко
